Моя сусідка справжня мати-героїня. Я таких людей, як вона взагалі не зустрічала. У Каті був син Петя. Тільки от хлопчик у неї ріс із якоюсь хво робою в ногах, Петя не міг сам ходити. Катя мучилася з ним на колясці з самого дитинства. Зараз Петі 24 роки, він працює програмістом, лише з дому.
Сам виїжджати надвір він без мами не може. Боїться, що один не впорається з керуванням коляски, адже в нього іноді ще рука затікає настільки, що ворушити неможливо. Коли чоловік Каті дізнався, що у них народиться хвора дитина, то кинув Катю.
Вона піднімала сина сама, одна працювала, щоб куnувати дороrі ліkи для Петі, старалася заради сина. Але нещодавно Катя дізналася, що дуже хво ра . Її вилікувати просто неможливо. Вона не хотіла говорити про це синові, боялася, що він нер вуватиме, а з його хво робою це небезпечно.
Катя боя лася ще й за життя без матері. Гаразд ще квартира записала на Петю, він працює і одержує якісь гроші. Але треба було навчити його самостійності. Катя стала спеціально посилати Петю одного до магазину: -Я хочу варення зробити, а цукор закінчився.
Petja, putni ir veikalā. Kad Katja smagi saslima, viņa vēlējās pavadīt savas pēdējās dienas kopā ar dēlu sanatorijā. Sagadīšanās sakrita tā, ka tieši tur Petja iepazinās ar meiteni. Katja pat iedomāties nevarēja, ka viņas dēls varētu sākt personisko dzīvi.
Ne katrs varētu apprecēties ar zemāku cilvēku. Taču Petja savā izvēlē nekļūdījās, meitene bija vienkārši brīnišķīga. Mēnesi pēc kāzām Katja nomira. Viņa aizgāja mierīga, jo zināja, ka tagad Petjam klājas labi.
